Моя маска для лиця то мій талант, слухай
Ховатись за одвірками історії це жах, муки
Кожному своє, скажу вам так
Комусь нічо,
Комусь баласт,
Ну а комусь – талант бути.
У кожного є маска своя
Брудне за нею личко твоє
Ніхто не хоче бачить правду на лиці, добре?
Але те, що ти ховаєш там, не моя справа взагалі.
Приколи в мене є свої,
Я просто записав думки і вуаля, готовий вірш
Його читати я тепер буду
Насамоті та у пітьмі
Лишень собі
Будуть за свідків цьому лиш зірки.
Міняти риму вже пора
Цього вірша
Я відчуваю нових слів бажання
Докластися сюди також
Бо нудно, трясця, стало
Моя маска це талан
Бо мені поталанило
Знати, що я є емпат
Слові ці я пишу щодня
Собі, щоб не забути.
Не втратить щоби адекватність мрій
Та своїх дій
Щоби нестися до мети нестримно
Щоб розуміти ті тексти
Які пишу я регулярно від душі
Неначе пре як бронепоїзд він
Так само я
Не те що ти
Працюю я невпинно
Як Ічіґо, борю усіх
Моя тисячолітня кровна битва
Щоб вберегти собі близьких
Та близькі у мене тільки син та жінка
Також я маю довгий список мрій
То ж захищатиму з усіх я сил
Усе, що я вже маю
Й нехай, здається, маю не багацько я
Та се скарби, вважаю.