Пусто завжди там, де я,
Навколо мене, на жаль, пітьма,
Всередині серце,
Адже істота жива,
Та у нім, на жаль, мерзлота.
Інколи навіть буваю – Я,
Сміло кажу “право керма!”,
Та звертаю, зазвичай, я не туди,
Оманлива воля моя.
Римую завершуючи рядки
На літеру “я”,
Чомусь так вказала лінь моя,
Сьогодні, чомусь, наді мною гору взяла,
Клята вона,
Та лінь моя.
Та в глибині душі, як чарівна зоря,
Тліє віра у себе, сяйво нового дня,
Вона зігріває, вдихає життя,
Й кожен день дає сил,
Йти до кінця.
Кожного дня се сяйво луна,
Зсередини мене,
Хоч я й не помітно мені,
Сплетіння снів та реальності днів,
Де сни та реальність життя разом спліта,
Сяє зсередини мене немов новонароджена зоря.
Тож нехай душа й надалі співа,
Знаходячи нові сенси,
Й навіть якщо я вважаю,
Що навколо мене завжди пітьма,
Нехай я й надалі осяю комусь життя,
Своїм власним Я,
Допоки завдання моє
Й надалі давати душі своїй нові мотиви для співу.
Бездарна творчість 